Іноді одружуватись корисно. От і я три роки тому зацінив, що в житті є не лише робота.
На цей момент у мене як і в кожного порядного розробника вже була невелика клієнтська база, кілька замовлень на місяць вперед та необхідність в додаткових робочих руках. На той час я спеціалізувався вже на кастумізації стандартних систем управління контентом.
Аби все встигнути, ваш покірний слуга розгрібав задачі, які ставали в чергу першими, а для інших проектів підключались напарники. Оскільки я сам фрілансер, отже й з напарниками співпрацюю на віддаленій основі. Саме цей момент вносив корективи в організацію.
Якщо на момент розробки ти можеш внятно поставити задачу і проконтролювати виконання, то передбачити усі подальші побажання від клієнта доволі проблемно. Часто, коли ці самі побажання надходили, девелопер був прив’язаний до іншого проекту, або ж взагалі відділявся від команди.
Ця кочівна особливість фрілансерів суттєво удорожчувала усі подальші надбудови. Відтак, або мав витрачатись додатковий робочий час, або ж клієнту ставилась неконкурентна варстість.
Коли ти захоплено розбудовуєш свою маленьку корпорацію в одній особі, то в пріорітеті лише добрі взаємини з клієнтами. Ти переймаєшся, щоб нікому не відмовити і на момент, коли попадає жирний проект в тебе вже всі руки в дрібних завданнях та правках.
Одружуватись таки корисно, оскільки ти мимоволі змушений глянути на все зі сторони і бодай для себе визнати, що в згрупованих ІТ-фірмах розробники при меншому навантаженні отримують більшу віддачу. Так власне й розпочинаються поневіряння в маркетинзі, написання резюмех та міркування про специфікацію команди і власне розвиток, але це вже інша історія.