Траплялось таке, що спочатку робите, а потім вже задаєтесь питанням: навіщо?
В хлопчиків так буває, що після 31-го рочку життя раптом усвідомлюєш глобальні речі: що ти наприклад, ніколи не встановлював Linux, жодного разу не піднімав свій сервер чи тонкий клієнт.
Аби ці рефлексії не переросли в депресію, ваш покірний слуга швиденько накопав в одній шухляді залишки термопасти, в іншій — планку оперативної пам’яті на 512 мегабайт (жир), а за столом припадала пилом материнська плата, яку я просто не встиг викинути.
Так болтик за болтиком зібрався звір з тактовою частотою в 2.4 гГц, оперативкою в 512мб, хардом від старенького ноутбука та вентиляторним шепотом як в маленького кукурузника…
Одним словом, я потратив більше двох годин на те, що пристойні люди викидають подалі. Хочу пояснити, коли ти вклався в такий непотріб, то з одного боку хочеш його викинути, але з іншого — всім серцем прагнеш, щоб він помер в бою.
Все це було вчора, в неділю… В понеділок опісля роботи я підготував завантажувальну флешку, полистав мануали й почав установку. Перший вейл проявився, коли я через дві з половиною години зрозумів, що ставлю на скотину останню версію Ubuntu, вимоги якої в 4 рази, це 400 процентів, якщо що, перевищують апаратні можливості…
Ок, дві з половиною години в топку, а ми завантажуємо більш ліберальний дистрибутив 12-ї версії для ПК та готуємо нову флешку та ставимо по-другому колу. Півгодинки встановлення і ось у нас готова флеха з ubuntu-12.04.5.
Наступні дві години монітор дико мерехтів з лого операційки посередині. підозрюю, що я щось зафейлив з підготовкою флехи. Користувався до речі rufus, сподіваюсь, Вам вона послужить краще 🙂
UPD перезаписав дистрибутив, далі мерехтить як дідько. На відмітці трекера в 5 годин припиняю на сьогодні це нетребство